Ти зачинив у домі вікна
і ліг, стомившись, на підлогу,
гіркі ковтаючи пігулки,
ти знов тікаєш від розмови,
і так гортаєш, наче слайди,
думки свої, щоразу знову
розповідаючи змарніло
про сутність власної основи.
Ти зачинив у домі двері
і звик до снів, прощань і тиші,
в пустій кімнаті загубивши
сліди усіх, з ким був раніше,
змарніло дивлячись навколо,
забув ущент, як квітнуть вишні,
бо осягнув нехитру правду:
одному жити значно ліпше.