***

твої пальці тонкі, ти - немов піаніст
ти торкаєшся ними моїх кісток
з моїх витнутих ребер я чую симфонію нот
як гадаєш Бетховен би зміг?

твої очі - стріла, ти - немов би лучник
ти прострілюєш мене знову і знову
з мого решета стрімко сочиться кров
як гадаєш ти Амуром надовго?

твої щоки запалі, ти - немов би жебрак,
що поїсти немає вже вкотре
ти мене не годуєш п'ять днів просто так
як гадаєш на відьму вже схожа?

твоє тіло, як кремінь, ти - немов монумент,
що стоїть собі рік при дорозі
протягни мені пальці свої тонкі
я гадаю, втриматись зможу...