Втікало від неба прижмурене сонце
Ховало розплавленні відчаєм очі
На цвинтарі свого безглуздого світу
Не бачили люди народження ночі
Крихтіли від болю своїх прорахунків
Ховались від туги в своєму болоті
На щастя їм падали зорі в долоні
Але нащо золото бідній голоті?
І, йшовши шляхами зіркового неба
Губивши в своїй нескінченності мрії
Їм втіхою бУло маленьке віконце
В якому ледь жевріла крапля надії
Здригалося тіло в скуйовдженних душах
Хворіла приреченно ніч перед ранком
Кричали на світло осліплені люди
Не взмозі радіти новому світанку