Вона вкотре палила цигарки одну за одною,
й непомітно для себе з попелом викидала душу.
Їй так хотілось щоб все місто лишило її в спокої,
І напевно всоте гадала на кавовій гущі.
Залишала весь сум у Богом забутому місті,
У божевільно самотній і холодній квартирі.
Від неї втікали всі, навіть собака і чорна кішка,
А на кожне «люблю» відповідала сухо «не вірю».
Їй так хотілось хоч з кимось словом обмовитись,
Та відвернулись всі, навіть рідні і близькі,
Пила лише міцну каву, від їжі давно відмовилась,
Ночами не спала - гірко плакала і писала вірші.
Про неї казали «дівчинка просто з`їхала з глузду»
А вона палила минуле і проклинала осінній вітер,
У місті, де тисячі людей, без нього одного стало пусто,
І здавалось нікому й ніколи не вдасться її зігріти.
Ходила сама в кінотеатри та купувала 2 квитки,
Її зламали, спалили, знищили, а вона їх простила…
Історія її життя схожа на вигадку, голлівудський фільм,
Та їй не боляче, вона минуле давно забула й відпустила…
Читала Дереша, слухала важкий рок і симфонічні прелюдії,
Грала на роялі, ходила на мильні опери і знову палила,
Через одного покидька дівчинка стала відлюдником-
Її приймали тільки в церкві, тільки Бог, якому постійно молилась.