ПЕРЕД ЗАМЕТІЛЛЮ
«…яка ж краса! Ось тільки б не Неволя!» М.
Лиже лід залізо полозків,
Підтюпцем несе санки Саврасій.
Кришталевих торосів разки
Ріжуть очі на льодовій трасі.
А тайга здригається, як лань,
Струшує із хвої срібла іній.
Острів з диво-рьолками Кадань.
(Я в неволі тут… і в чому ж винен?!.)
Нагромадив сіна на санки,
«Байстрюка» затяг на його «плечі»,
І в зворотній шлях, де рибалки, –
Щуку мерзлу випросить на вечір.
Завтра зло завіє заметіль.
Коні в стайнях ситно січуть сіно.
– Знов вночі насниться Березіль,
І як Рай – Вишнева Україна...
о.Кадань,1952
НА КАПУН-ГОРІ (поворотнє…)
У верхів’ї вітер-витвір
Розмальовує синь неба,
Злий чаклун; як лезом бритви
Крає хмари у озлобі!
– Мабуть, є в тому потреба?..
Гуготять долини дикі,
З тріском падають модрини;
Край далекий, край столикий,
Крильми-гіллям батька-Кедра
Розфарбовує півнеба.
Зачарований вітрами
На узвозі днів і снів
Придивляюсь, як під нами
Грає пензлем лісу гнів.