птаство тутешнє не цінить смаку винограду:
неклювана пада
ягідь із лоз ізабели, що ген височенько
видерлася чи то явором, а чи то тополею
неба -
птахам не треба!
ліс запрозорів, гілляччям чорніє, сонце й вдень низько,
наче увесь день - то ранок був, й вечір одразу довгий!
лис промайнув поруч стрімко та впевнено близько
зовсім неляканий, а здоровезний же ж - аж ледь не з вовка!
листя брунатне, травичка зелененька,
яблука вмерзли в ґрунт
попід яблунями щиро.
дим підійметься з багаття, відійде й стоїть собі осторонь -
ніби хтось ще, а не ми тільки гріємося тут собі...
Божа ж сила!
час собі точиться й точиться, ніби вервечка: не тронь її -
й будемо вічно удвох серед лісу осіннього - я і мила.
іній в травичці зеленій, іній на скроні,
богові дяка за зустріч, ходімо додому...
де він, той дім назавжди, де зустрінемо ранок?
птаство тутешнє не цінить смаку ягід півдня
падає долу солодкий виздобуток літа
осінь - то ще не зима
будемо жити.