Ти все ж таки дістанешся їй, як трофей,
Вона поставить тебе у сервант, за скло.
А я шукатиму тебе серед тонни чужих людей,
І знову палитиму, цигарками вбиватиму любов.
Ти будеш для неї не більше як чайний сервіз,
З якого двічі на рік витирають пил, перед святом,
Чашки з полотою, надто дорогі що їх ставити на стіл,
Створені, як іграшки, щоб ними лише інколи погратись.
Ти будеш для неї як медаль, що висить на стіні,
Немаючи сенсу, щоб просто похвастатись перед знайомими,
Визнай, ти ніколи в житті так не будеш потрібен їй,
І так як я вона в твоїх очах нізащо не потоне.