Що в серці твоїм,
одвічній поете?
Ти можеш кричати,
а можеш мовчати -
Ніхто не почує,
якщо не захоче,
Тих слів, що ти пишеш
кровавим пером...
Ніхто не повірить
твоєму бажанню
Відкрити їм очі,
вдихнуть в них життя.
Їм краще стояти
і вірити казці,
Ніж йти уперед,
де нема вороття...
Що скажеш на це ти,
одвічний поете?
Чи крає це серце,
чи голову мутить?
Нестимеш ти далі
у люди вогонь?
Спасатимеш душі
нужденних людей?
А може відвернешся,
скажеш їм "ні!"?
Як мовиш ти це,
то хіба ж ти поет?
Твори і працюй,
не здавайся ніколи,
Неси свій вогонь,
бо ти Прометей.
Це доля твоя,
одвічній поете,
Палати як вогник
в мільйонах ночей...