Беженцам с Украины,
братьям моим
сей перевод стиха
я посвящаю.
Потоцкий, Вишневецкий – прочий хлам…
Мозги вправлять всё собирались нам,
Лойолы лавры им покоя не давали.
Не вышло, видно, не на тех они напали!
~ * ~
Где – унией, а где, орёт стервец:
«Парней – в огонь, а баб – отдать солдатам,
Детей – в колодец…» Вроде, всё? Конец?
Но из засад бьёт кто-то супостатов.
И кто-то, матерясь, косу в живот
Вогнал двадцатилетнему гусару,
Да так рванёт, что потроха порвёт,
Пырнёт другого и добавит жару.
Там – шею пану срезали серпом,
Схвативши за шляхетские седины,
Свалили и поволокли бегом,
В капусту посекли, как корм скотины.
~ ** ~
Нательный крест он свой поцеловал,
И в камышах сокрылся до рассвета,
Не спал, дремал лишь. Затемно он встал,
Размял он пальцы: раз, в другой и в третий.
Перекрестился. На восток сперва?
Казаки там. До них не дотянуть мне!
Эх, сбросить с плеч хотя б десятка два…
Остался север. Что ж, на север путь мне!
На Слобожанщину* пойду, вперёд.
У русского царя получше доля,
У православных. Правда, там не мёд,
Но там свои. Свои – почти что воля.
Умыл лицо водою из Днепра.
Уж по ту сторону, там, где Черкассы
Осиротели. С богом! Всё. Пора.
Прощаться не с кем… До рассвета час ли?..
~ *** ~
С тех пор не на один десяток лет
Руиной стали долы Поднепровья!
А мужика того пропал уж след.
Дай бог ему удачи и здоровья…
На Лiвобережжя, Олег Омелянчук
Потоцькі, Вишневецькі - різний хлам...
Мізки вправляти намагались нам,
На лаври претендуючи Лойоли.
Не вийшло, бач, не буть тому ніколи!
*
Де через унію, де навпростець:
На палю брата, жінку - до жовнірів,
Дітей - в криницю... Наче все? Кінець?
Аж ні, хтось з засідки вбиває звірів.
Косу хтось з матюками у живіт
Стромля двадцятирічному гусару.
Смикнув уверх, вивалює на світ
Кишки хлопчачі, білу хмарку пари.
А там вже ріже голову серпом
І потім, вверх здійнявши за чуприну,
За панську сиву, похапцем-бігом
Об землю розбива, мов капустину...
**
Цілуючи натільного хреста,
Ховається під вечір в очереті.
Не спить, лиш марить. Вдосвіта устав,
До пучки пальці: перший, другий, третій.
Перехрестився. Подививсь на схід:
До пернача далеко, щоб пристати!
Та ще б з плечей зо два десятки літ...
На північ! Лиш на північ повертати.
На Слобожанщину* іти, вперед.
В московскького царя шукати долі,
У православного. І там не мед,
Але ж - свої. А то вже майже воля.
Умив лице водою із Дніпра.
Уже по той бік десь його Черкаси
Осиротілі. З богом! Все. Пора.
Прощатись ні з ким, та й немає часу.
***
І протягом стількох десятиліть
Руїною було все Подніпров'я!
А того дядька загубився слід.
Дай бог йому удачі і здоров'я...
http://www.stihi.ru/2011/04/21/1889
* Слобожанщина – в прежние времена так в народе называли Харьковскую, часть Белгородской, Полтавской и Сумской областей.