Ридає, плаче Україна
Не в силах вже терпіти жах
В Донецьку, як птахи, ті міни
І на узбіччі все в гробах
А ти, наш, якби то сказати...
Не повертається язик
Себе вважаєшь старшим братом?
Та мріє менший, щоб ти зник
А брат так "ніжно", не квапливо
К кордону стягує війська
Погана в тих братів родина
Коли між ними лиш війна...
Ох, бідна Ненечко моя ти,
Не плач, ми зможем, сильні ми
Ми різні, хай не всі завзяті,
Та тільки...тільки не раби!