Навіщо серце мені розбіваєш?
Його вже не склеєш, нажаль...
Мов, в спину ніж забіваєш,
Тобі мене вже не жаль.
Куриш собі, посміхаючись,
А вгрудях моїх болить,
Чомусь тобі завжди байдуже,
Для тебе пуста ця мить.
У тиші сльозами вмиваюся,
Як квіти росою зрання,
На краще завжди сподіваюся,
Та знаю, що це дарма.
Згадай, як сплітав павутиння ти,
З волосся мого щоніч
Й усмішки мої рубінові,
Ловив кожен раз віч-на-віч.
Тікаю з химерами чорними,
Що снились здавна в моїх снах,
Здавались такими потворними...
Та зараз, пропав, десь, мій страх.
Напевно, я божеволію,
Згоряю у полум'ї цім,
Та жити власною волею
Давно не можна усім.
Як скрипка, звучать ноти болю
Скаліченої душі...
Я страх відпущу на волю,
Та роблять так не усі.
Я не знаю, чом не зважаєш
На мрії мої і сни.
Від розмови далеко тікаєш,
Я ж, як завжди, шепочу "Зажди"...
06-07.11.2009р.