Замріяно до тебе прихилюся і мов дитя забуду про журбу,
Що наче камінь точе душу смутком і до глибин затягує в пітьму.
Моє життя, наївно - романтичне до ран кривавих ріже наче скло
Коли проходять люди, не помітно, я наче привид лиш іду та йду.
О, скільки слів та сліз було пролито, заламуючи руки мов гілля
Лиш тільки очі, наче після вітру, тобі змогли про мене розказати
Та що слова, вони неначе попіл скрізь пальці пролітають мов птахи
Лиш тільки ти на світі маєш Слово, що зцілює і створює дива.
Це слово "Так" воно немов з-за хмари проріже та осяє темну ніч
Ти лиш промовиш "Я тебе чекаю" - я до нестями покохав твій сміх.
І лиш скажу "На тебе прочекавши, неначе сотні літ проспав,
Я подарую скільки зможу щастя і вся любов до крапельки твоя"