***

Твої вуста гарячі наче сповідь, тих літ, що промайнули наче тінь
Коли розтративши свою дівочу цноту ти пригорнулась до моїх колін
А я уже не юний, а змужнілий, неначе сталь гартована душа,
Та тане лід, стікаючи рікою, немає він в минуле вороття.

Пройшли літа, ми вже давно не діти, і від життя ми знаєм, що нам взяти
Та знову, мов заклякли на порозі, ми боїмось, хоча й пора мінять
І звички - на ногах каміння, немає там нічого до пуття
Ми боїмося свіжого повітря, та боїмося щастя прозівати