Омрій весну в своїх чеканнях,
заплач, заскорботи.
Але не жди оті сіяння,
що криють вітки самоти.
Замисли втіху понад ріки,
заверещи щодуху,
і від скорботи знайди ліки,
допоможи бездухим.
Не смій сміятись безпідставно,
усьому є написаний кінець,
стають провини наші явні,
нам руки віттинає жнець.