Всі люди мандрувати люблять здавна,
Охоче їдуть пізнавати світ,
Тож, якось цілий потяг екскурсантів
Прибув погожим ранком до Литви.
Тоді була епоха дефіциту,
Після екскурсій бігли в магазин.
Один турист, щоб трохи відпочити,
На лаві в чистім скверику присів.
Отож, відпочиває, споглядає,
Бо Каунас — взірець старовини,
На тротуарах діти підмітають,
Працюють на суботнику вони.
Так чисто навкруги, що аж незвично
Чужинцеві з Дніпровських берегів,
Аж тут дідусь з онуком симпатичним
На ту, що поряд, лавочку присів.
Про щось своє тихенько гомоніли,
Литовською щось дід розповідав . . .
Аж раптом! Загуло, затупотіло,
Туристів гурт у магазин помчав.
Пробігли: важко дихали, спітніли,
Дзвеніли, як підкови, каблуки,
І на асфальті чистім залишили
Недопалки, сміття і сірники.
Мабуть, у багатьох з них чисто в хаті,
І одяг чистий, і дипломи є,
Та звикли — в домі спільному — плювати
І розкидати скрізь сміття своє.
Дідусь на вушко щось сказав онуку,
Малий швиденько все сміття зібрав,
Поклавши в урну, чисто витер руки
І далі з дідом чемно розмовляв.
Турист все бачив. І пекучий сором
Проймав і пік за горе-земляків.
Що має думать цей малюк литовець
Про неохайних тіток і дядьків ?!
. . . . . . . . . . .
Мораль одна. Вона в народі давня:
Дітей з колиски треба наставлять -
Щоб жити чисто — мало прибирання,
Бо чисто там, де люди не смітять !