Сховати в долоню палаюче Гроно,
і тихо його колисати...
Іти світ за очі, від рідного дому,
Все далі від рідної хати!
Мов знахар, шукати цілющу травицю,
І класти на наше віконце...
Купати в озерах ясного обличчя,
Своє, надвибагливе Сонце!...
Щоночі стрічати замріяний місяць,
В могутніх Тернових обіймах,
А зранку - його проводжати на спочин,
Всі ноги зросивши, мов відьма...
Творити натхненно, свобідно і щиро!
Щоб стати нарешті собою.
Щоб без допомоги, самими руками,
Прийнятись до чесного бою!