Прийшла якось баба Віта
До сусідки Ганни:
«Ось, зайшла, щоб пригостити
Тебе пирогами.
Правда, трохи зачерствіли,
Та зате солодкі !
Я їх аж три тижні їла,
Вже не лізуть в глотку.
В смітник жалко викидати,
Ще ж годиться страва,
Вже несла собакам дати,
Й тут тебе згадала.
Чого ж добру пропадати
Просто так, даремно?
Краще вже тобі віддати,
Зробити приємно!»