ВІД БЕРЕГА СТРАЖДАНЬ.
Від Берега Страждань відчалив потяг,
І хтось за ним ще болісно жалкує,
Хоч сам відчув його холодний подих,
Та в мареві «добра» колишнього ночує.
Гуркоче потяг, скиглить навіжено,
Та тужиться, щоб зтерти кров з колес,
А пасажири – страдники нужденні,
Чомусь чекають манної з небес!
Але ніхто нам манної не всипле,
Залишеним в злодійському «раю»,
І їх кумир холоднооко глипа
На зверхімперію обскубану свою.
– Та не шукаймо в мертвих порятунку,
Ми – на пероні завтрашнього дня!
Забудьмо чвари, викликані шлунком,
Це ж ми – господарі! – усі одна рідня!
Сокиру нам лишили й пилку «Дружба», –
То станем будувать новим панам?! –
Чи то буде «Вахтёрка» лиш для «службы»,
Чи дім наш з садом? – вибирати нам!
Ми згуртуватись мусимо, братове,
Та налягаймо зрання на стерно!
На нас чекає вільна праця нова,
Відродимо себе – другого не дано!
«камо грядеши?» (С.П.)