У місті квартируються тумани,
Лягають пінкою у мій латте.
Знов буде сонця невимовно мало
І слів друкованих й живих. Проте
До снігу першого лишається півкроку,
Перезимуєш - виграєш двобій,
Я не тримаю, йди до неї ясноокий,
Кохай, сумуй, і душу їй зігрій.
Хто я тобі? Розрада в день невдалий.
Ось мій поріг на тисячі доріг.
Мені тебе як сонця, завжди мало,
А в долі є для мене тільки сніг.