В російських землях мешкає пташина,
Воно як крук, та схоже на орла.
Завжди голодне, зле, невдячне,
Й голови там дві, а не одна.
А ще воно клюється досить часто,
То на Кавказі клюне, на Дністрі.
Та от йому нарешті забажалось,
Покуштувати української землі.
І сталось так, що двоголовий той орел,
Вчепившися кігтями в землі Крима,
Крила свої поширше розгорнув,
Встромив два дзьоба в Східну Україну.
Але тризуба твердь лишилась гостра,
Хоч як її останні роки не тупили.
Прорахувались дві пташині голови,
Та від дзьобів тих іскри полетіли.
А далі іскри висікли таке,
Що у кремлівської курятні не чекали.
Жовтоблакитним став Дніпропетровськ,
Та Харків замайорив прапорами.
Одеса, Миколаїв, Запоріжжя
Підняли рідні українські стяги.
Франківськ та Львів повстали на диби,
Із серцем, переповненим відваги.
Та й ось Євросоюз заворушився :
Таку пташину треба до клітини!
Та Дядько Сем приготував рогатку,
Збиває пострілом на нафту ціни.
Світ каже: Що ти робиш? Схаменися!
Чи зовсім з'їхав з глузду? Чи сказився?
Навіщо ти гризеш свого сусіда,
Коли в його подвір'ї народився?
Але дурний той птах, хоч й двоголовий.
Тхори кремлівськi висмоктали мозок.
Не розуміє він, щоб врятувати дупу,
Розтиснуть треба кігті, розчинити дзьоба..
Летять вже пір'я по усіх напрямках..
Так можна і обпатраним лишитись.
Але там же присутня ще корона,
Яка не дозволяє відчепитись.
Дві голови, але корона єдна!
Так може в тому є і все питання?
Не вистачає дурню кожному корони,
Але носити мають всі бажання.
Ну, що ж .. Я щиро сподіваюсь,
Що всім гуртом вгамуємо орлятка.
Ну, а було б найкраще ту пташину
Засмажити в пательні, як курчатка.
І під таку підсмажену закуску,
Закликати усіх, хто в добрiм глузді,
Налити всім по чарочці горілки,
Та й випити за мир на землях древньоруських.