Хтось вигадав тебе за годину "до"
А я до тебе льну на відміну "від".
Ця стежина вся прошита в решето
І безлюдна під обстрілом п`ять останніх літ.
То тебе привіло якесь марево,
Сам так помилитись міг навряд чи.
Та хіба воно тобі подарено —
Серце, що ним граєшся, як м`ячиком.
Жаль, сама того не розуміючи.
Ось уже відскочило від стінки;
На кордоні його навіть вилучать
Бо занадто голосно виспівує.
І в тобі ж нема нічого дивного!
Чим підділа так, що аж судоми?
Як раніше був похмурий і зневірений,
А тоді ледь не летів додому.
Як раніше — думав, що вже не добудяться!
А от бачиш, все тобі вдалося.
Ще б згадати, як любити, а не мучиться
От тоді б на двох нам щастя було вдосталь.