Допоки будеш заздрощами жити
І заглядати кумові в карман,
Допоки ні ти сам, ні твої діти
Не будуть жити краще ні на грам!
Було насправді, так казали люди,
Ловили в морі рибу мужики,
Таке там з ними приключилось чудо,
Що й дотепер живуть про те казки.
Закинув Джон у синє море сіті,
Зловилася в них рибка золота,
Людською стала мовою просити,
Щоб вкинув в воду, врятував життя,
«Я дам, що хочеш,- каже дивна рибка, -
Проси, не бійся. Лиш умова є:
Одержить кум твій більш за тебе втричі.
І ти одержиш прохане своє».
Джон каже: - «Хочу найкрутішу «тачку»!
Приїхав, гульк, - машина у дворі!
А кум від радощів під стелю скаче,
Бо в нього «тачок» тих стоїть аж три!
Ось далі, Марк закинув в море невід,
І знову рибка просить відпустить,
Марк зажадав пуд золота від неї,
Бо надоїло вічно в злиднях жить.
Приїхав Марк до рідної країни,
Назустріч кум — всі зуби золоті,
У золоті і теща, і дружина,
І Марк, і кум багаті і «круті».
Аж ось, Іван потрапив у ті далі,
Зловилась йому рибка золота,
Просилась в море, викуп обіцяла,
А куму — втричі більше, як і там.
Іван подумав: - «Взяти торбу грошей?
А в кума? Аж три торби! Із грішми!
Корову? - Три! І хати три хороші . . .
«Дай, - каже, - рибко,
років п’ять . . .
тюрми!