Лина Костенко (р.1930)
* * *
Над срубом родника в крутом овражке
склонилась осень гроздьями рябин.
Сюда ходили некогда монашки
и воду набирали из глубин.
Я видела во сне их силуэты.
Сама печаль, и профиль еле зрим.
Чудной народ – художники, поэты,
ведь то, чего и нет, всё снится им.
И то, чего не будет, тоже снится.
И старец, и дитя из них – любой.
Скользит видений странных вереница
По нити амплитуды временной.
И целый мир, и малость эта тоже –
дымок тумана в пригоршнях долин,
и тот родник, и ковшик для прохожих
под вызревшими гроздьями рябин...
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Ліна Костенко (нар.1930)
* * *
На цямру монастирської кринички
схилила осінь грона горобин.
Сюди колись приходили чернички,
блакитну воду брали із глибин.
Мені приснились їхні силуети.
Сама печаль, і профіль – як зима.
Чудний народ – художники й поети,
усе їм сниться те, чого нема.
Усе їм сниться те, чого й не буде.
І кожен з них і мудрий, і дитя.
По срібній линві тої амплітуди
проходять дивні видива буття.
І цілий світ, і ось така дрібничка –
димок туману в пригорщах долин,
і кухлик той, і та в яру криничка,
і обважнілі грона горобин...