Коли сніг обійматиме нашу маленьку планету,
Зупиняючи час, непідвладний ще досі нікому.
І апатія міцно ухопить у свої тенета,
Що нікуди не схочеться йти в завірюху із дому.
Коли вітер холодний крижини склянні підійматиме,
Колихаючи їх у свавільному танці погоди,
Коли сонячний день у падінні цей сніг розчинятиме,
Чередуючи стани примхливої неньки природи.
Коли холодом зим замете всі шляхи і дороги,
І назад повертатися буде невчасно й безглуздо.
Коли схочеться скласти знамена й кохання корогви,
Не пускай мене і не дозволь мені з'їхати з глузду.
Коли сили забракне на ще одну сварку з тобою,
Коли гордість моя не промовить тобі "повертайся".
Навіть стоячи поряд, позаду за моєю спиною,
Без всіляких вагань і без зайвих питань... залишайся.