Застиглий лагідний салют,
кольчуга – гіркоти ножеві:
солодке світло в серце ллють –
нектар ліхтарики рожеві!
А обпече вечірній жаль :
минає літній день останній, -
розвіють смутку сивий жар
рожево-свіжими вустами.
В думках багряних погрішу –
штовхає з ніжністю в набожність
рожева сповідь споришу
про долю сіру, придорожню.
В Париж дорога, чи в Павлиш,
торговим залом чи органним, -
стелився б посмішок спориш
під серця босими ногами!
08.2003