МабУть, сьогодні колесо життя
Так закрутилось, що лишились вдвох ми,
І частота мого серцебиття,
Як і колись, зашкалює за норми .
Від складності лиш крок до простоти...
Ми довго йшли по двох стежках на осліп,
Щоб через кілька років забрести
На цю одну, що нам зіткала осінь.
І знову ніч в очах твоїх горить
І руки теплі - можуть гріти зорі.
Шукати вічність й мати тільки мить-
Сумна кінцівка наших всіх історій.
Прощальний блюз осіннього дощу
Торкає струни зболеного серця,
Душа моя кричить: "Не відпущу " ,
А доля знов шепоче: "Доведеться" .
Невже не вберегтись від помилок
Людській недосконалості душевній?
МабУть, своя ціна, вага і строк
У кожної зорі, що є у жмені.
Передрікати навіть не берусь,
Яка з колоди випаде нам карта,
Бо хоч на двох один ще б' ється пульс,
Та в кожного своя дорога в "завтра " ...
Торкнеться губ осіння заметіль
І розгойдає пам' яті колиску,
І пережитим вІршем на мій стіл
без тебе ніч впаде чорнильним блиском.
А з нею і прозріння, ніби звук
На струнах протиріч і заперечень,
Що обміняла б сотні тисяч рук
На ці одні, такі ще рідні плечі...
(с) Надя Ковалюк