Виплітає життя на обличчях мереживо літ
й на годиннику наших сердець - без п'яти хвилин зрілість.
А десь там, за плечима - поділений навпіл весь світ
і покинутий рай, де ворота за нами закрились.
Там лишилися зорі, що в руки текли нам дощем,
ми збивалися з ліку й лічили в зворотнім порядку,
там садів яблуневих сльозою розріджений джем,
де вдихали вуста позолоту рожевих світанків.
Та не здуриш ні долю, ні час - хоч би як ти хотів,
вже небесний годинник прокручує стрілки на осінь,
і крізь скелі мовчання і гори несказаних слів
ти дороги назад не знайдеш, та ніхто й не попросить.
Там, де він і вона - мабуть правди не бУло й нема,
можна келих із медом прийнЯти за чисту отруту,
можна слів не простити, простивши найбільший обман,
відрубати з плеча, відректися...але не забути.
Я тебе не забула, однак не потрібно питань -
я щаслива тепер, але знаєш - від того лиш гірко,
що у школі життя, на уроках глибоких пізнань,
я навчилась втрачати людей на відмінну оцінку.
(с) Надя Ковалюк