Невідступно сто років живеш ти в мені,
я тобою так довго хворію.
Догорівша між двох берегів, двох вогнів
моя давня солом"яна мрія...
Мій непрощений гріх...моє "надто" і "більш",
мого серця тривалий параліч...
мій прощальний і перший написаний вірш...
моє швидкісне програне раллі.
Мій один із відпущених ввись журавлів...
мій колись неоскаржений вирок...
в кожнім випитім келисі - згусток жалів...
і мій перший з самотністю ранок.
Ти живеш у мені цілу вічність, мабУть,
крізь чисельні "дарма" і "не варто"...
і секундами дні, мов кувалдою б"ють
по пласкОму паннО циферблату.
Я чорнилом розріджую сажу ночей,
прикладаючи вірші до рани...
Боже мій, як бракує у світі людей,
хто живе не "в мені"...а "заради".
(с) Надя Ковалюк