Витікають крізь пальці сльозою з долонь,
розлетівшись на тисячі крапель,хвилини,
і,закашлявши,вітер мете з підвіконь,
розсипаючи в темряві,пух тополиний.
Під ногами розтоптані дні шелестять
і життєві дороги стають все коротші;
йдуть секунди - годинника серцебиття,
і за спогадів нитку чіпляються ночі.
Майорять прапорами чужі імена,
але пам"ять в душі розправляє вітрила,
і на десять питань тільки правда одна -
я усупереч серцю тебе відпустила.
Ти мене пам"ятай! Крізь життя пам"ятай!
З мого серця відлуння,як заповідь лине.
Ми у пошуках раю ступаєм на край,
і втрачаємо небо,до відчаю синє.
Тільки погляд очей,тільки стогін ночей
пам"ятай,це вагоміше слів і пояснень;
нас обрало життя жартома між людей,
і звело...не запізно,а мАбуть невчасно.
І немає провин,і немає причин,
що до щастя за крок опускаються руки;
де кохання живе - там,хоч плач,хоч кричи -
надто близько під вікнами ходить розлука...
Ти мене пам"ятай! Крізь життя не забудь!
І колись в царстві душ,в потойбічному лоні,
Він спитає мене,з ким продовжу свій путь...
Я однОго тебе оберу між мільйонів.
(с) Надя Ковалюк