Так огидно стало жити –
Серце плаче і болить.
Як так можна все трощити,
Пам`ять, як Майдан, спалить?
Що діди побудували,
Кров свою за що лили,
Ми про те позабували
Й по домівках розмели.
Був у нас Союз могутній,
Всі братами ми були,
Була віра в день майбутній,
І без страху ми жили.
Стало так, що Захід Сходу
Все навязує своє:
Те, що нам не миле зроду,
Те, що нам у серце б`є.
У Європу захотіли,
Тягнуть й нас вони туди.
На Майдані все трощили,
Та й накликали біди.
Їх Європа заманила
Прямо в полум`я війни.
Схід із Заходом стравила,
Гинуть в нас тепер сини.
То, прошу вас, схаменіться:
Ми ж слов’яни, ми ж брати!
До Європи не туліться –
Щастя там нам не знайти!