В зворушливій тиші жовтневого ранку
До тебе горнуся, у теплі обійми.
Ти спиш, а мені пригадалися зими,
Коли не дружина була, не коханка...
Бувало, прокинусь у темряві ночі
І мову веду із холодним безсонням.
Слізьми, ненароком, умиються скроні,
При думці, що хтось моє щастя зурочив.
Минуле приходить у різних відтінках.
Йому я радію, а, часом, сумую.
Та, в серці кохання ніщо не зруйнує,
А зими без тебе - це долі зупинки.
Її були примхи - спинити кохання,
Щоб я не раділа, ні сонцю, ні квітам,
Та я не хотіла тебе розлюбити!
Без тебе життя - не життя - існування!
Таке існування мені не потрібне!
Воно і старить, і знемовлює душу,
А я відчувати любов свою мушу,
В зворушливих ранках, у теплих обіймах...