Думки одягаються в вірші.
Щось цінне приховано в римах,
Які так зворушливо тішать
Людські потаємні глибини.
Вони так збентежують душу,
Мов квітів весняних цвітіння
І вже не лишають байдужим,
А, часом, дарують спасіння.
Чи кожен зуміє донести
Красу надзвичайну до світу,
Яка зігріває та пестить,
Яка заставляє радіти?..
Буває, душа і заплаче.
Ці сльози - не біль і не відчай.
Це серце прекрасному вдячне,
Яке не вмиратиме вічність...