***

Валентина Чайковская
В старесенькій хаті зі снів перкалевих
Ніколи не гасне щедротний вогонь.
Подвір’я у м’яті (ще в росах липневих) –
Ліхтариком світить у душу з долонь.
Чи боцюн дзьобатий,  чи сонях в городі
Якесь нетутешнє дарує тепло?..
Чи горщик щербатий, що сохне на плоті,
Тихесенько манить в далеке село?
А, може, дитинство твоє недосяжне
Киває із призьби безпечних часів,
Як те янголятко, що кличе відважно
В небесну садибу із суєтних  днів?..