Л. Костенко-Иду в полях. И никого нигде-русск. пер

Николай Сысойлов
Лина Костенко - «Иду в полях. И никого - нигде» - перевод на русский
Лина Костенко (1930 г. р.) – украинская писательница-шестидесятница, поэтесса


***
                Перевод на русский язык: Николай Сысойлов
***

========================================== Костенко Ліна "Іду в полях. Нікого і ніде..."

========================================== Іду  в  полях.  Нікого  і  ніде.
========================================== Півнеба  захід  -  золото  червоне.
========================================== Я  йду,  і  одуд  стежкою  іде,
========================================== моїх  полів  маленький  чичероне.

========================================== Де  бджоли  носять  сонячний  пилок
========================================== і  муравель  над  здобиччю  міркує,  -
========================================== ледь  я  зміню  дистанцію  на  крок,
========================================== він  перепурхне  й  далі  чимчикує.

========================================== Я  чую  смутку  пальці  крижані.
========================================== Розрісся  цвинтар.  Груша  постаріла.
========================================== Мабуть,  людину  десь  на  чужині
========================================== отак  би  жодна  пташка  не  зустріла.

========================================== І  він  іде,  і  я  собі  іду.
========================================== Йдемо  удвох  під  вечір  по  стежині.
========================================== А  він  мені  дудукає:  ду-ду!
========================================== А  далі  яр  і  діти  у  ожині.


-------------------------------------------------
Иду в полях. И никого - нигде
------------------------------------------------
(перевод с украинского: Николай Сысойлов)

***

Иду в полях. И никого – нигде.
Закат в полнеба – в золоте червонном.
Иду, - удо'д же следом «на уде'»,
моих полей малютка-чичероне.

Где пчёлы месят солнечный форшмак
И муравей колдует лялькой-ву'ду, -
Лишь я сменю дистанцию на шаг, -
перепорхнёт и дальше «дует в ду'ду». 

Я чую в пальцах хруст хруща-жука.
Погост разросся. Груша вся в морщинах.
Наверно, на чужбине чужака
Вот так не встретит ни одна пташина. 

И он идёт, и я себе иду.
Идём вдвоём под вечер вдоль лощины. 
А он мне всё дудукает: ду-ду!
А дальше яр и дети под лещиной …

***
Николай Сысойлов,
05.12.14.

Коллаж мой – на основе фото с нэта