Вже вечір зплив, ти йдеш з роботи,
і сяють опера й палац.
Якісь старі скриплять ворота,
розважена легка хода.
Дзвенить трамвай, куняють очі,
Везуть заморених рабів.
А серед міста опівночі,
Юрба закоханих котів.
Зачувши клич братів далеких,
З сусідніх парків чи з дахів,
Ти вже зпросоня, наче пяний,
шлеш: - Надобраніч, місто Львів!
КЛ