Невже
Я теж колись помру?
Як птах, як склянка, як остання крапля меду.
Невже я теж колись помру?
Як щирість, як старе пальто, як невід.
І знов мистецтво.
Немов попіл.
Очі-бритви.
Занюхати невдачі світлом.
Переплітаючи нитки церковними молитвами.
Де?
Питаю.
Де?
Ми ж врешті-решт.
Переможці.
Де світлі голови нації?
Безкоштовна освіта за державними коштами?
Де ваша спрага,де ваші скажені ідеї?
Бачу лиш тінь.
Безкоштовного світу рабів,
що затіяли вмерти,як феї.
Дитячих казок.
Я бачу стадо тварин.
З непорушними грошовими думками.
І бідолашних самоцвітів, що в пилюці.
Тварини щастя зважують сумками,
пливучи все життя в багнюці.
Вважаючи себе прекрасними, як чисте непорочне немовля.
Принижують сучасних талантів фальшивими балачками.
Ми живемо у світі гордих дурнів з власним "я".
Де генієм керує звичайна свиня.