Я забуваю вже твоє ім"я,
Твій голос і обличчя...твої руки...
У цьому світі більше НАС нема,
Є - Я і Ти...і гіркота розлуки...
Тихесенько ти йдеш з полону мрій...
Я стала забувать шаленні ночі,
І дотик...й поцілунки... погляд твій...
Я навіть вже забула твої очі...
Я стала забувати наші дні,
Як в голові шуміло, мов з похмілля,
Неначе розум хто забрав мені:
До тебе бігла - наче божевільна...
Я стала забувать наш перший сніг,
Той час, де я знайшла в тобі відраду,
А ти ж - жбурнув, мов камінець, до ніг -
Кохання...ну, а після - підлу зраду...
Я стала забувать слова віршів,
Де вірила, надіялась, кохала...
Тепер не пригадаю навіть слів,
Що не рукою - серцем я писала...
Однак я місця не надам журбі:
Все - забуваю...Як те може бути?
Забути б ще...й пробачити б тобі
Ту зраду...що НЕСИЛА я забути...