Є очі сірі, карі, чорні, сині,
А є, немов криниця та, глибинні...
Вони мені наснилися сьогодні,
Я в них тонула, наче у безодні...
Я падала і Господа благала:
Спаси й помилуй! Я, мабуть, пропала...
Так серце калаталось серед ночі,
Бо поглинали ті бездонні очі...
Ті очі ніжно-ніжно волошкові,
З відтінком смутку, пристрасті, любові,
А іх тепло, немов бальзам до серця,
Бо справді: очі - то душі озерця...
Та ніч скінчилась...я від сну проснулась,
Щось тенькнуло... і... вмить перевернулось...
Тепер собі зізнатися я мушу,
Що в тих очах розгледіла я душу...
Мене вони прислідують повсюди,
Не знаю, що тепер зі мною буде,
Та з нетерпінням знов чекаю ночі,
Бо закохалась в ті чарівні очі...