Жбурляє небо пелюстками снігу:
Сповити, певно, хоче серця біль...
Кохання наше сковується в кригу...
Надривно завиває заметіль...
Виконує симфонію - "Прощання",
Рве струни і кидає нам до ніг...
Зіщулюється в відчаї кохання...
Минуле засипає білий сніг...
Зневічили кохання обопільно -
Майбутнього тепер у нас нема...
Так холодно, так сніжно-заметільно
Виконує симфонію Зима...
Рве душу те надривне завивання:
Симфонія снігів - до рани сіль...
Спаплюжене, поламане кохання
Маскує у байдужість заметіль...