Вечір поволі опускає стомлені ноги на землю, ніби старий дідусь, крекчучи, злазить з печі. Розходився і вже бадьоріше човгає вулицею, зазираючи у вікна. Я спостерігаю за ним по той бік вікна, малюючи на шибці незрозумілі символи – таке собі послання Всесвіту від миттєвого пориву чи то фантазії, чи то замріяного неробства… Цей вечір, це небо – приречені на мовчазний діалог зі мною. Чому? Маю право. Я довго його виношувала і от вирішила – пора, аби не було запізно.
Сідаю до вікна, саме напроти неба, так само як і воно, стомлене, підпирає свої захмарені щоки кронами дерев, спираюсь на руки, і розчиняю погляд у міріаді зірок. Їх так багато, а я шукаю саме ті дві, які будуть відповідати мені взаємністю – дивитись у мої очі. І я не буду запитувати, що вони там бачать, це не суттєво. Головне, що дивляться не зверхньо крізь мене, а відверто, наскільки це можуть собі дозволити холодні зорі…
Ну ось, після такої тривалої прелюдії я готова до діалогу з ним… Ви не повірите – зі Святим Миколаєм. Чому раптом? А чому б і ні? Я ніколи нічого у нього не просила, а от сьогодні дитяче єство в мені переважило і підказало безпрограшний варіант – лист до Святого Миколая.
Ні, я не буду просити, аби із самого ранку під моєю подушкою, раптом, з’явилась кондитерська фабрика, адже, там і бібліотеці затісно, куди вже їм конкурувати!
Я проситиму про інше… Це вже не лист, це – молитва, крик душі, яку спопелила зневіра, біль, відчай… Спопелили, але не знекрилили, тому ще рветься до неба і має намір обійняти своїми крилами зранені, спустошені душі…
Я прошу тебе, Святий Миколаю, принести те, що не займе багато місця в твоїй торбині, зате є таким важливим для багатьох! Принеси трохи совісті тим, хто звик просто йти вперед, не звертаючи увагу на те, що під ногами хрускотять чи то чиїсь зруйновані долі, чи кістки… Принеси любові тим, чиє пусте серце не може навіть боліти, зате може своєю пустотою висмоктувати сяйво щастя з інших сердець. Принести радості тим, чиї кутики вуст давно не злітали догори, пробуджуючи в очах щасливих, безтурботних світлячків. Принеси перемогу тим, хто гідний її, хто так давно прагне відчути її смак, хто віддав за неї все, навіть, трохи більше.
Принеси хоч трохи радості дітлахам, які чекають на тебе в чужих стінах, під чужим дахом, поруч із мамою, очі якої теж стали чужими, а ще, в них стільки болю, що якби він вирвався назовню, затопив би собою півсвіту. Принеси трохи сонячних зайчиків у похмурі душі, аби пробудили від сну, вказали правильний шлях. Принеси невеликий шматок веселки, аби розфарбувати нею сірість.
Чи заслуговую на це я? Та навряд, але ж і для себе нічого не прошу… Вірю, що ти, Святий Миколаю, прочитаєш мого листа і покладеш до своєї торбини ці невагомі атрибути, які подарують комусь справжнє щастя.