За моїм вікном завжди щось відбувається:
то світить сонце, а то дощ несамовито ллє,
то летить жовте листя, то гелікоптер літає,
то просто звично іде АТО, то починається
день новий з гучної, несамовитої гавкотні.
Нещодавно йшов сніг, а мене якраз не було
саме там, де помирали герої і зарюмсало скло,
і вікно нудьгувало за мною, і за ним була ніч
коматозна і тиха, періодично бували весна,
осінь, загострення, детумінація, сум на душі
і, щоб якось, логічно, інколи заховатись у тиші
я врешті закриваю фіранку... і рятує мене вона,
так мені, напевне, здається.