Олена Телига (1906 – 1942)
МУЖЧИНАМ
Не выковать нам слов из стали закалённой,
Да и перо рука не сменит на копьё.
Мы женщины. У нас душа – родник бездонный,
«Мужайся» и «крепись» вы пьёте из неё.
«Мы верим, вы сильны» звучит не мощным гимном –
В тепло журчащих слов мы нежность облекли.
Ведь скоро день придёт – и вы в тумане дымном,
Как стая вольных птиц, исчезнете вдали.
Ещё не грянул бой, не слышен гул набата –
Уже вы на ногах. И мы в последний раз
Всё, что дарует жизнь, всё, чем она богата,
Как медоносный сок, собрать спешим для вас.
Дерзайте же! Ваш долг – из кремня высечь пламя!
А мы, вам в души влив животворящий свет,
Не сетуя, без слов отправимся за вами –
Пусть даже и на смерть пойдём за вами вслед!
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Олена Телiга (1906 – 1942)
МУЖЧИНАМ
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть –
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!