Галина Ткачук
ти грою знов мене тривожиш
і серце рветься не з проста
приносиш біль,хоча і любиш,
там в нім без тебе пустота.
вже серпень зжав жита на полі…
стерня колюча,як слова.
тебе немає в моїй долі,
я, ніби, Мавка лісова…
печаль душею відчуваю,
бо наші внутрішні світи
сплелися вітями до краю,
до дна тієї самоти…
і серце знову у тривозі,
від туги зціплені вуста,
як та тополя при дорозі,
як в чорнім полі… німота….
(Свободный перевод Евгении Поздняковой)
Тревожишь вновь меня игрою
И рвётся сердце неспроста,
Любовью боль мою прикрою,
Но без тебя лишь пустота...
Вновь август,жито сжато в поле,
Колючи,как стерня слова,
Тебя в своей не вижу доле
Русалка я, шумит листва
И чувствую печаль душою,
А изнутри идущий свет
Переплетает нас с тобою
Мы пьём до дна любви запрет
И сердце до краёв в тревоге,
Тоскою сцеплены уста
И тополя что у дороги,
Как в чёрном поле... немота... .