А.Рудницька «Пра-Ліс»
Пра-Ліс колише Небо голим віттям,
Бо – Зима.
Яскраві Зорі, Місяць срібний світять,
Бо – пітьма.
Сніг падає додолу і лоскоче.
Я сміюсь.
Пра-Ліс й собі сміятись, схоже, хоче.
Чи й діждусь?
Вітри летять у Високості вільно
Й я лечу.
Пра-Ліс минає темну Ніч повільно –
Я прошу.
Вплітає Світло Сонце в верховіття –
Світ вродивсь.
Пра-Ліс іде у Безкінечність Миттю…
Був, колись…
29.12.2014