Війна в країні,
пекло на душі...
Власні чорти осіли в моїх думах,
безчесні вакханалії свої
Провадять, не зважаючи на бурю.
В мені вирує шторм,
дрейфує лід,
який на зміну крові осів в жилах.
Ось на чолі з'явився перший піт...
Хоча, який там піт, - я вже могила.
Подівся де вогненно-палкий блиск
Очей дівчиська - дзеркала блакиті..?
Ой друже, дочекатися б лиш миті,
коли іскра між льоду загорить.
Казав же розум, років п'ять раніше.
Що не потрібно сердце відчинять.
Бо занесе попутним вітром біди,
Вже від яких нелегко утікать.
Піду до джерела, що скрижаніло,
погляну на обличчя, що зійшло,
А пам'ятаю, як була вродлива,
І як брання червоне мені шло.
Нехай мене умиє ніч росою.
Нехай зійде над головою сонця блиск.
Розтануть криги льоду, впаде зброя.
І знову я воскресну, щоби жить.