Досвітні тіні...
На духм'яні трави
впали
роси.
Бурхливі,
не до часу,
прояви, мовчазні,
хвилювань.
Казкових снів
захоплюють
чарівні відголоси.
Нечутною красою
полонить
досвітнє.
Мить
зітхань.
Яскравий
промінь сонця,
як моїй надії
сполох.
"Все буде дрбре!"
Розпочався
для натхнення
день новий.
Ріднесенька матуся!
Ти не вмерла...
Чую
голос.
ГорлИці
поклик
на моє ім'я
дав імпульси живі.
Душа твоя
десь поруч...
Відчуваю.
До неї льну.
Самотність відступа.
То не вітрець торкнувся.
Дотик твій!
Ріднесенька моя!
Ти
не залиш мене
одну.
Не йди.
Горючі сльози
застять...
Нестерпність
обпалених вій.
Душа твоя
зі мною.
Обіймає...
До тремтіння!
Молюся в Храмі
Де надходить
сила
зі святих молитв.
Вбирає
значення роси
моє ім'я з коріння.
Голубка сиза
промовляє:
"Та-лонь-ка..."
"Та-лі...Та-лі..."
Ранкові роси п'ють
(бо живлять, як нектар)
істоти.
Природа
зайвого
не посила
ніколи
для життя.
Ім'я надала.
Це не марно.
Пам'ятай, є хто ти!
Зїйшов день новий.
Він дарує перший подих.
Відкриття...
Знайди для себе!...