Ну, що, скотино, подивись сюди!
На рідну мати Україну,
Умитую сольоними сльозьми,
Ти подивись на попільну руїну!
Вона не вигляда на двадцять три:
У неї зморшки під очима.
І руки всі у молодій крові,
Що пролила з сердець її ж дитина.
Ти подивись, нелюде, на матір,
Що сина ще чека з війни,
Але вона не зна, що вже в глибокий кратір
Поклали люті вороги.
Ти подивись на дівчину отую:
На блиск в очахі стукіт двох сердець у ній
Вона ж не зна, що милого в крутую
Поклали глину о порі нічній.
Ти подивись, тиране, на дитину,
Що дивится у даль по вечорі.
Вона не зна, що вже спалили ту хатину
На тій зеленій, мальовничій стороні.
Не зна, що вже ні батько, ані мати
Не поцілують рук малих.
І, як живуть на світі такі кати?
Як держить світ таких дурних?
Ну, що, проклятий, радий ти?
Так хай тобі присниться та дівчина й мати
Ті мальовничі хатки у саду
І ті убитіїї солдати, що вийшли на твою війну.
Нехай вони тебе придушать,
В твоєму ж радісному сні.
І хай вони всі плани твої скрушать
І втоплять у червоному багні.