У твоїй руці моя
Як ціла вічність пролітає кілька днів,
таких безкрайніх і похмурих - як це небо.
мізантропія стала чимось непотрібним для життя,
але без тебе,
без тебе, мабуть, не було б нічого,
що ясно би світило позаочі,
що зігрівало б душу кожен раз.
і так здається в думках мимоволі,
що ми з тобою бачились в минулий час.
але не в цих життях,
можливо, й не на цій планеті.
один без одного тягли свої холодні долі,
та бачили б лиш темінь в ліхтарях.
Та ось вокзал,
і твої міцні обійми,
сонцями світлими пронизують весь лід,
що огортав до цього моє тіло сніжно,
та залишив на серці хаотичний слід.
а ти безкрайньо теплими словами говорила,
та обіймала мене як ніколи ніжно.
...майже навіки твій
хлопчисько-Прометей.
чи то вогонь мій розпалив твої вітрила?
Здається, болісно прощатися з тобою,
не назавжди. але на невідомий час...
дістати з серця диво-запальничку,
зробити так, щоб в ній фітиль погас.
та слухати лиш мертвий шум прибою,
що десь далеко породжається журбою.
...і майже ранок у моїй пустій кімнаті.
Вже майже ніч. все думаю про тебе,
стискаю руку - наче в ній твоя.
а як засну проти своєї волі,
то стане у твоїй руці
моя.
02.01.15