Димчо Дебелянов
Промайнули три ночі без сну...
Цикл «ЛЕГЕНДА ПРО ГРІШНУ ЦАРІВНУ»
Переклад з болгарської — Любові Цай
5
Промайнули три ночі без сну, у знеможенні,
і лілейна утома вже стать огорта,
час безумств настає — і, падінням стривожені,
забуття так жадають журба й самота.
І скидає вона пояс цноти пречистої,
і немов не своя — зір жагучий горить,
вже з чертогу луна звук ходи урочистої —
наближа до ганебної зали в цю мить.
Палить пристрасть в чертозі, охопленім мрякою,
де на неї чекає із зіллям потир,
оголившись, звернулась до нечисті всякої,
почала прикликати до себе на пир.
Мов зловонна мушва над пісками болотними,
із старих домовин юртувались вони,
і від трунку ставали ще більше безплотними,
крик і грішна жага залягли в долини.
Стали страдними ночі без сну та пекучими,
від обіймів увись жар ненатлий зліта,
її очі палають вогнями блискучими,
й торжествує над нею насичена Мста.
***
Оигинал:
Димчо Дебелянов
И когато завърши тринощното бдение...
Цикл «ЛЕГЕНДА ЗА РАЗБЛУДНАТА ЦАРКИНЯ»
5
И когато завърши тринощното бдение,
и умора прекърши лилейна снага,
час безумен настава за черни падения,
че потърсва забрава надвластна тъга.
Снела скъпия пояс на румена девственост,
тя пристъпя несвоя, с безтрепетен взор
из чертога заспал и нелепо тържествена
слиза в мрачните зали на мрачен позор.
Тя жаднее — и в мрака, под сводове каменни,
дето властно я чака препълнен потир,
гръд обнажила, броди и в пориви пламенни
рой презрени нероди привиква на пир.
Като мухи зловонни над блатните пясъци
из притулни притони стълпяват се те,
кръвно вино подклажда нестройните крясъци
и греховната жажда неспирно расте.
Утолено догаря тринощно страдание,
че прегръдки разтваря тя с огнена лъст —
през очите й греят тревожни сияния,
но ликува над нея наситена Мъст.