* * *
Покосилася хата, брусниця опала,
В молитві до сонця пожовкла трава.
Чи сирітко-листя на серце упало?
Чи осінь-дівчина у мріях співа?
Чи заграва схилилася
понад болотом?
В заплаві залишився
смуток густий.
А може, із вітром піти хороводом,
Щоб серцю осіннє
кохання знайти?
Адже звідки я знаю,
коли вже побачу,
Як ти споглядаєш на казку смерек,
Як дивно говориш до мене, неначе
Сумуєш за гомоном білих лелек.
Ой, озвися, коханий!
Холодним струмочком
Твій голос у серці моєму луна,
Бо осінь пошила весільну сорочку,
В яку наряджуся, як прийде весна!